Конор народився незадовго до початку повномасштабного вторгнення. У Дніпрі він жив у родині Антона й Тетяни, а найбільше прив’язався до Антона. Папуга сидів у нього на плечі, танцював, коли той готував їжу, і навіть навчився говорити його голосом. Серед його перших слів були «Привіт» і «Слава Україні».У 2025 році Антон загинув у Дніпрі внаслідок атаки російського дрона. Після його смерті Конор ніби втратив частину себе: перестав нормально їсти, став виривати власне пір’я, схуд і майже перестав говорити. Коли ж говорив - це був голос Антона, з його інтонаціями.Конор поїхав до притулку Наталії Попової, де разом із врятованими від війни тваринами отримував допомогу. Після ветеринарного лікування його передали до центру «Вільні крила» поблизу Львова. Там на нього чекали новий вольєр, турбота і компанія інших врятованих птахів.Спочатку Конор був дуже наляканим, агресивним і недовірливим. Але поступово спокій, турбота і присутність іншого папуги допомогли йому відновитися. Пір’я знову почало рости.Історія Конора - це історія не лише про травму. Це історія про те, що навіть після втрати, страху й війни відновлення можливе. Іноді для цього потрібні лише безпечне місце, час і хтось, хто не відвернеться.Саме такі місця створюють «Вільні крила» - для птахів, які постраждали від війни, людської жорстокості чи інших небезпек. Тут вони отримують шанс знову жити.